Американець і Буковина

Американець і Буковина

Як бакалавр політичних наук та магістр державного управління Обернського університету з Алабами волонтер Корпусу миру Ділан Рубі допомагає розвивати Глибоцьку громаду

Автор: Дмитро Синяк 

Цінне надбання

Глибоцька об’єднана громада – поруч з румунським кордоном: українські села межують тут з румунськими. Також на тутешніх землях живуть чимало молдован, росіян, поляків і навіть німців. Проте зустріч з американцем була все ж певним розривом шаблонів.

- Вибачте, ви так добре говорите англійською. Ви, мабуть, з Євросоюзу? Спостерігаєте за втіленням реформи на місцях?

- Можна сказати – навпаки: я допомагаю втіленню реформ. І щодо Євросоюзу ви помилилися: я з США, штат Алабама.

- Ого! Далеко ж вас занесло! Як же може допомогти американець буковинській глибинці?

- Сприянням розвитку місцевих громад, звичайно! Я трохи говорю українською. Добрий день! Мене звати Ділан Лойд Рубі, я волонтер Корпусу миру…

Корпус миру (англ. Peace Corps) є урядовим агентством США, місією якого є «зміцнення миру та дружби між народами світу». Воно було засновано 1961 року за ініціативою тоді ще сенатора Джона Кеннеді. В Україні з 1992 року побували понад 3 тисячі волонтерів Корпусу миру.

Ділан Рубі – один з них. Через густу бороду та вуса він виглядає старшим, ніж є насправді. Йому лише 26 років. Ділан по-американськи усміхнений, невисокий, кремезний і водночас м’який за характером.

- А, ви вже познайомилися! Ну як вам наш американський гість?

Голова Глибоцької ОТГ Григорій Ванзуряк з почуттям тисне Ділану руку і запитально дивиться на мене.  

- От, будь ласка, чоловік з США, який допомагає нам працювати – веде далі він, не чекаючи на мою відповідь. – В Україні працюють майже 350 волонтерів Корпусу миру, але вони переважно задіяні у проектах з розвитку молоді та з поширення освіти. Багато з них навчають англійської у школах (до речі, вчителька з Корпусу миру є і у нашому Глибоцькому ліцеї). Але волонтерів за напрямком «Розвиток громади» в Україні лише шістдесят, і двоє з них на Буковині: Ділан та Емілі, яка працює у Недобоївській громаді.

Григорій Ванзуряк з гордістю поглядає на  американського волонтера.

- Ділан – дуже цінне наше надбання, – каже він. – Щоб отримати його, ми пройшли через доволі складний конкурс Корпусу миру. На разі хлопець тільки входить у справи, знайомиться зі специфікою Буковини. Але ми вже намітили для нього чималий обсяг робіт. Сумно йому у нас точно не буде!

Проектний менеджмент й буковинське село

Насамперед, згідно задуму Григорія Ванзуряка, волонтер Корпусу миру має допомогти Глибоцькій громаді у підготовці документів для здобуття різноманітних грантів. Одним з  них є грант Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) на закупівлю лінії з пакетування молока для місцевого кооперативу «Добрі ґазди». Пакувальна лінія коштує 180 тис. грн, і якщо все вдасться, USAID оплатить половину цієї суми. Решту додасть кооператив.

- Сама поява Ділана у нас покращує імідж громади, – переконаний пан Ванзуряк. – Якщо до Глибоцької ОТГ їдуть на роботу американці, то вона таки чогось варта! Її не можна вважати богом забутою, нікому непотрібною. Крім того, Ділан формує інвестиційний клімат громади. Підприємці бачать, що у нас працює бізнес-тренер, що ми орієнтовані на підприємництво, і ставляться до нас вже зовсім по-іншому.

Завдяки Ділану Рубі у Глибоцькій селищній раді з'явилися оригінальні пам'ятки про те, що конкретно треба зробити у тій чи іншій справі, щоб досягти мети. Над приклеєними просто до стіни картками з нагадуваннями афоризм Вінстона Черчіля: "Той, хто не планує, планує програти". 

Волонтер з незмінною усмішкою простягає мені кольорове оголошення.

«Мрієте про свою справу, але не знаєте, як зробити перший крок? – читаю я. – Маєте безліч ідей в голові і хотіли б втілити їх у життя? Тоді семінар з проектного менеджменту саме для вас. Тут ви можете дізнатися більше, як поетапно створити власний проект і реалізувати його. Спеціаліст з проектного менеджменту, американець Ділан Рубі, вірить, що кожен може досягти успіху, головне вірити в себе і спробувати.

Тренер – волонтер Корпусу миру Ділан Рубі, бакалавр політичних наук та магістр державного управління Обернського університету (Алабама, США)».

- Наші люди у бізнесі більше керуються емоціями, ніж розрахунками, – говорить Григорій Ванзуряк, поки я читаю афішу. – У нас як хтось, наприклад, відкриває продуктовий магазин, то й інші починають такі ж самі магазини відкривати. Бездумно копіюють одне одного, а потім через високу конкуренцію починають одне одного з’їдати. Від таких бізнесменів немає користі ні людям, ні громаді. Тому коли Ділан запропонував нам провести серію бізнес-семінарів, ми радо погодилися. Думаю, нашим людям це буде цікаво. Поїдьте з ним до Черепківців – самі переконаєтеся!

Черепковецька сільська рада незабаром планує приєднатися до Глибоцької ОТГ, але у громаді до жителів села ставляться як до своїх. Тому розклеювати оголошення починаємо з Черепківців.

Почувши про проектний менеджмент, в.о. сільського голови Черепковецької сільради Майя Топало здивовано хмурить брови. Та Ділана це анітрохи не лякає. Він просить дозволу розмістити свою афішу на дошці оголошень, і ми прямуємо далі – до Черепковецької школи.

Заступник директора школи з навчально-виховної роботи Марія Куляк дивується не менше сільського голови, але теж дозволяє почепити афішу на дошку шкільних оголошень. Проте в очах пані Марії, спрямованих на заступника голови Глибоцької ОТГ Івана Веклича, який поїхав разом з нами у якості перекладача, добре читається німе запитання.

- Ви не переживайте, тут немає нічого особливого, – заспокоює її пан Іван. – Наш американський друг безоплатно навчить усіх бажаючих, як досягати поставлених цілей. Не тільки у бізнесі, але й у навчанні, у спорті – цю теорію можна застосовувати до будь-чого. Ділан розкаже, як правильно заповнювати аплікаційні форми, як шукати грантодавців, як звичайній людині можна розпочати власний бізнес, як бути активним, небайдужим членом громади

Пані Марія зрозуміло киває, Ділан кріпить ще одне оголошення.

- Місія Корпусу миру в Україні полягає у трьох простих речах, – розповідає він, коли ми вже вертаємося до Глибоки. – По-перше, допомагати громадянам України консультаціями різних фахівців. (Я – один з них). По-друге, сприяти кращому розумінню американців українцями. По-третє, сприяти кращому розумінню українців американцями.

Дипломатична кар’єра, яка розпочинається з Глибоки

Брат Ділана служить в американській армії, а він вирішив стати дипломатом. Для цього дуже бажано попрацювати кілька років у будь-якій волонтерській структурі, подібній до Корпусу миру. Над хлопцем тут суворий контроль: він має звітувати керівництву громади про кожен свій крок і постійно дбати про імідж Корпусу миру. Для цього він має слідувати численним правилам та не порушувати заборон. А їх чимало. Наприклад, волонтерам Корпусу миру заборонено сідати за кермо, щоб унеможливити ДТП, у якому вони могли б бути винними. Таке ДТП могло б кинути тінь на весь Корпус миру. Перші півроку волонтер має жити у сім’ї будь-якого члена громади (зараз він мешкає у хаті керуючого справами Глибоцької ОТГ Костянтина Зеленівського), і лише після цього йому дозволяють зняти квартиру. Зарплата у волонтерів – середня по Україні, тобто символічна як для американця. Щоправда, певну нагороду вони отримують, повернувшись до США.

- Я вибрав Україну після того, як в Америці познайомився з одеситами, – розповідає Ділан, поки наша машина проїжджає через буковий ліс. – Після їхніх розповідей я захотів на власні очі побачити вашу країну. Анітрохи не шкодую, що приїхав сюди. Мені дуже цікаво брати участь у роботі місцевої влади, я почуваюся тут потрібним. Щоправда, я ще не дуже добре розумію українську мову, але на Буковині мені все одно краще, ніж у Чернігові, де я провів три перших місяці після приїзду в Україну. Там більшість людей розмовляють російською, і я не розумів взагалі нічого. А вчити одразу дві слов’янські мови – це занадто.

- Чимало працівників Глибоцької селищної ради у захваті від того, що людина може ось так запросто поїхати за океан, залишивши сім’ю, і два роки провести у іншій країні, – додає Іван Веклич. – Ділан часто просить «дати йому будь-яку роботу», весь час щось пропонує. Ось наприклад, нещодавно запропонував перекласти на англійську сайт Глибоцької ОТГ. Це хороша ідея, бо він як носій мови зробить це бездоганно.

Від того, як ставляться у громаді до заморського гостя, напряму залежить його майбутня кар’єра. Наприклад, достатньо лише одного порушення правил Корпусу миру чи скарги на волонтера керівництва громади для того, щоб його відкликали з країни. Тому Ділан старається. І намагається уникати будь-яких суперечок.

Єдине, що його допікає, це безневинні жарти стосовно того, що він є американським шпигуном.

- У цілому світі відомо, що волонтери Корпусу миру не мають права працювати на будь-яку розвідку! – починає запевняти якогось жартівника. – Це категорично забороняється уставом організації!

- Не звертай уваги! – радить йому Іван Веклич. – Така вже тут місцева специфіка. По-перше, поруч кордон і за радянських часів спецслужби часто полювали тут за шпигунами, а по-друге, тому що наші люди не вміють жити без жартів…

 

З онлайн-щоденника Ділана Рубі на його власному сайті www.rheuby.com

«… Пшеничні поля тягнуться так далеко, як тільки може бачити око. Не дивно, що під час Холодної війни Україна була відома як хлібний кошик Радянського Союзу. Зима все ще вкриває землю снігом, але мені кажуть, що навесні ці пейзажі виглядають ще краще. Раптом серед цих красивих ландшафтів виникають занедбані хати та безладно розставлені повсюди висотні будинки... Дорогами, які катастрофічно потребують ремонту, їздять маленькі легкові машини. Я відчуваю велику роздвоєність, коли пишу це, сидячи у 9-типоверховому будинку. Цей будинок – залишок радянської епохи. Тьмяний, сірий і зношений зовні, всередині він зовсім інший. Тут добре відремонтовані помешкання, у яких є телевізори із пласкими екранами, підлоги із твердих порід дерева та всі ті речі, які можна було б знайти в аналогічному помешканні у США».

19 березня 2017 року, Чернігів.

«У вивченні українців велике значення має запитання, яке я багато разів задавав тим, хто повернулися з України: якою мовою там розмовляють?.. Мені відповідали: російською та українською. Яку ж вчити? Українська мова є офіційною мовою країни, відтак нею розмовляють урядовці, а також нею ведуть більшість політичних телевізійних шоу. Тому саме українська є потрібнішою для моєї роботи. Адже ми тут переважно працюємо з місцевими органами влади та неурядовими організаціями. Відтак вчитиму українську…»

1 квітня 2017 року, Чернігів.

«Чому Сполучені Штати повинні піклуватися про Україну? Чому я тут? Відповідь дуже проста – я хочу бути частиною історії. Україна зараз знаходиться на межі між сходом і заходом. Між демократичними, західними нормами та можливістю повернення під контроль сусідньої держави. Якщо ми дійсно віримо у принципи самовизначення та права людини, то наш обов'язок – спробувати допомогти тим, хто прагне втілити їх у своєму житті. Ці зміни не відбудуться протягом лише кількох днів чи навіть місяців – для них потрібні роки. Це битва за завоювання сердець і розуму. Це допомога тим, які вважають, що можуть змінити ситуацію. Бо як казав Мартін Лютер Кінг-молодший, «коли  демократії загрожують у будь-якому місці, їй загрожують всюди».

14 травня 2017 року, Чернівці.

Коли я пишу ці рядки, я сиджу у хорошому кафе, п’ю каву, оточений людьми на дозвіллі. Вулицями їздять сучасні авто… Життя тут майже не відрізняється від того, яким живуть люди у Сполучених Штатах. Тим не менше, звідси менше двох годин їзди до російського кордону і близько 300 миль до лінії фронту на Донбасі. Цей військовий конфлікт, а також ідеологічна прірва, яка зараз відокремлює Україну від Росії – країни, яку багато українців раніше вважали своїм історичним братом – стосується практично кожного українця. Присутність цього конфлікту відчувається практично по всій країні. Та як би їм не було важко, українці тримаються, працюючи над створенням більш демократичного суспільства та більш інклюзивної культури. І заради прогресу у цьому багато хто з них готовий щодня ризикувати своїм життям. Саме ця історична битва, боротьба ідеологій, протистояння України та її агресивного сусіда є надзвичайно важливими для демократичних країн цілого світу. Ніщо так не виражає стійкість України у цій боротьбі, як перші рядки її національного гімну: «Ще на вмерла України ні слава ні воля…»

4 липня 2017 року, Київ.

https://rheuby.com/

Фото Петра Митранюка та з сайту www.rheuby.com

 

Теги:

стаття репортаж

Область:

Чернівецька область

Громади:

Глибоцька селищна об’єднана територіальна громада

Джерело:

Поділитися новиною:


Читайте також:
A66f8ea64edfa3e0bf8b2c0bc6b774a6

17 листопада 2017

«Наші головні перемоги ще попереду», - Ратан...

Серед об’єднаних територіальних громад Чернігівської області своєю вдачею та інноваційними підходами до втілення...

Adb97c1a0209e50f0f3c1ab36237242c

07 листопада 2017

Сирна балада або Як село рятують сиром

Як у Глибоцькій громаді вирішили врятувати вмираюче село, заснувавши у ньому сироварню. Автор: Дмитро...

1b23a67996cc653c2ecc4a7840ca6e22

03 листопада 2017

Децентралізована Соколівка: перші успіхи...

Міст між двома селами, лед-ліхтарі, найкращий дитячий садок в області… Такі переваги децентралізації показує...